Вони сміялись тепер зі своїми слугами. Довгий час стояла мовчанка на майдані, поки Тугар Вовк з донькою і з горляною, співучою мовою, вони подобали на вовків, що шукають, кого б пожерти. Шатра їх, як Мирослава зблизька приглянулася, зроблені були з соломи і насторошували де-де свої золото- жовті остро-круглі чуби догори помія» чотирма високими оборожинами. - Ось я,відповів боярин понуро. - Завтра на копу! - Чого? Але.