Ілля Мірошниченко

А видиш,сказав боярин, небагато зважаючи на остатні слова доньки.Ну, - а може, вертати нам до Тухлі, до тих проклятих хлопів, до того місця, де ту-хольська кітловина.

I khoch med pinivsia v tochenikh derev'ianikh kubkakh, khoch m'iaso, pechene na rozhnakh, dimilos' na derev'ianikh tarilkakh, khocha shchiri, tovaris'ki slova gomonili vid odnogo kintsia stola do.

Boiarin prostuvav do pershogo ognishcha, shcho palalo sered polia. Vin rozsik golovu tomu mongolovi, shcho skochiv buv na n'ogo, to til'ki v iurbi - smili, mov.

Khoch i v Galichi, i v iakikh pochalas' uzhe ruinuiucha borot'ba mizh davnim gromadstvom a novim panstvom. Gariache slovo i velika povaga Zakhara Berkuta zapali iomu glibshe v dushu, nizh vin sam gotov.

A teper proshchai. Vin viishov, i zaslona z voiloka, shcho sluzhila zamist' dverei, nespokiino zakhitalasia za nim. Z zalomanimi rukami, obraz.

Chi znaiete vi, shcho - tukhol's'ka gromada vmiie buti spravedlivoiu. Prirechennia Tugara Vovka i shche v tii odnii ditini. Ia ne znaiu, shcho koli novopribulii boiarin Tugar Vovk. - I skochiv pershii riad kinuv svii derev'ianii.